Showing posts with label krakow. Show all posts
Showing posts with label krakow. Show all posts

Monday, 16 March 2015

Релокейшн до Кракова. Медицина 2



Продовження історії про те, як страшно хворіти на звичайний грип у Польщі.

Після курсу ібупрофену очікувано мій стан погіршився. Кашель посилився, спати стало неможливо через кашель. Зовнішній вигляд того, що у мене відкашлювалось довів би українського лікаря до істерики, бо вже почав відкашлювати ледь не шматки легенів (звісно ж, фігурально, але близько до того).

Я вирішив врахувати свої помилки і запланував наступний візит до лікарні заздалегідь. Подзвонив на номер, вказаний у страховому полісі, прочекав 15 хвилин на лінії. Подзвонив ще раз через пів години, прочекав 15 хвилин на лінії. Немає відповіді. Нічого дивного — звичайний польський сервіс.

Звісно ж, прийшовши до лікарні, мені сказали, що вільних лікарів немає, треба приходити через декілька днів або ж їхати у інший кінець міста. Вимога надати мені лікаря зараз же не цей раз не пройшла. Погода того дня видалась хорошою, вибору не було, тож я погодився покататись.

15 хвилин очікування автобуса, 40 хвилин в автобусі, ще 15 хвилин пішки, загалом трохи більше години і я дістався клініки. Все — для людей.


В ту іншу лікарню мене записали, звісно ж, на 18:00, хоча на годиннику було 11 з копійками. Звісно ж, про це ніхто не сказав. Але, як завжди, заради комфорту паціента, з лікарем домовились про позачерговий прийом.

Я не буду описувати діалог з лікарем. Скажу лише, що їхні підходи до лікування — are plain and straightforward. Турбує кашель? — ну на тобі синекод, який придушує кашель. Горло болить? Ну стрепсілз, ну що ти як маленький, реклами по тєліку не бачив?

А може у людини туберкульоз? Ну на ще ібупрофен. (такого, звичайно не було)

Коротше, цього разу мене вирішили лікувати рішуче: sinecod, gardimax і спрей для горла, який не продається в ЖОДНІЙ аптеці міста.
Забігаючи уперед, спрей я, таки, знайшов в інтернеті. Замовив. Їде вже майже тиждень.

Розуміючи, що загравати з лікарями вже небезпечно, пропив курс Groprinosin, що, я 100% певен, врятувало мене від серйозних ускладнень.

З легенями, таким чином, розібрався. Лишилось горло. Подібні речі я завжди лікую рішуче і швидко — Bioparox. Антибіотик місцевої дії без серйозних побічних ефектів. Але це не в стилі Польщі. Тому Bioparox тут заборонено до продажу. Не то, щоб він був шкідливий, чи небезпечний. Вся Європа ним лікується за виключенням декількох країн. В Польщі не змогли домовитись про ліцензію.

Перебравши всі наявні спреї в аптеці не знайшов нічого, що відрізнялось би по складу від таблеток Gardimax, яких за декілька днів я з’їв вже більше 50 штук. Попросив щось дієвіше, аптекар сказала, що лише за рецептом. Спитав назву ліків. Побіг в лікарню вибивати рецепт. Поки йшов, погуглив про ці «дієві ліки», виявилось — ліки від астми *super epic facepalm*.

Щойно був черговий прийом у лікаря: «Так чувак, я бачу, що у тебе тут запалення є. Гропринозин ти дарма пив (???). Я тобі краще випишу аспірін і парацетамол. Ну а якщо не допоможе (!!!), то ось тобі рецепт на антибіотик загальної дії, яким нормальні лікарі лікують гінекологічні і урологічні захворювання в запущеній стадії. І щоб мало не здалось замість трьох днів, пий цю хуйню п’ять днів, бо щось надто багато у тебе здоров’я, раз так жваво бігаєш по лікарях».

Цінуйте крутих українських лікарів. І не хворійте.

Thursday, 25 December 2014

Різдвяні пригоди українців в Кракові. Частина 1

Мабуть, кожен з вас чув про гучні різдвяні гуляння на Західній Україні, з вертепом, піснями, гостинними і радісними людьми...

Так от, в Польщі все не так.

Почну з того, що різдво — найбільше масове свято в Польщі. Як новий рік у нас. Передує різдву так звана wigilia, вечеря перед різдвом. На різдво, а також у слідуючий за ним день (boxing day, від box — коробка з подарунком) оголошують загальнонаціональні вихідні аби люди мали можливість зібратись своїми сім’ями і як належить відсвяткувати.

Свята вечеря/Wigilia

Вихідний в цей день не оголошують, проте всі установи працюють за графіком скороченого дня.

В нашому офісі на ~200 людей від сили набралось би 2 десятки, але це не було чимось шокуючим, бо більша частина людей вже давно мала відпустки і офіс ставав пустішим поступово, на протязі, щонайменше, тижня. Скороченого дня нам ніхто не оголошував, але адмін-стафф та HR (усі — нейтіви) пропали кудись ще до 15:00.

Ми, як українські програмісти, які приходять на роботу близько 11, але люблять її так, що працюють до 9 вечора, насолоджувались процесом роботи. В якийсь момент хтось, здається, це був я (після пережитого шоку пам’ять мене почала підводити), сказав: «Треба ж сходити в магазин по продукти. Бо на різдво — вихідний, а сьогодні все закривається трохи раніше».

Фраза, як часто буває в розпалі робочого процесу не отримала миттєвої відповіді, а повисла десь в черзі на обробку кожного із присутніх у кімнаті. Через деякий час, коли мозковий бекграунд тред одного з програмістів дістався мого меседжа, в кімнаті прозвучала відповідь: «чуваки, Реал закрився 5 хвилин тому!».

На годиннику було чи-то 16:05, чи-то 17:05. Погода була хороша, повітря і небо незвичайно чистим (як для Кракова), здається, навіть за вікном було ще світло. Страшно тоді ще не було, проте, мигдалевидне тіло в моєму мозку видало сигнал тривоги і навіть спробувало спровокувати паніку. Мабуть, то був набутий в процесі еволюції рефлекс, ще з тих часів, коли на планеті був один континент, українці жили разом з европейцями без будь-яких кордонів і віз, і знали яку неочікувану х..ню можуть іноді викинути ці толерантні істоти. Результатом складного біохімічного процесу стала фраза: «У мене ж вдома пустий холодильник! Фак, що я буду їсти?», на що я миттєво отримав відповідь іншого наївного українця: «Не сси, ресторани працюють».

Задоволений такою відповіддю, я вирішив ще з годинку подуркувати в офісіпопрацювати.

Отримавши денну порцію кодінгу та котиків на ютубі, ми з колегою вирішили навідатись у Stare Miasto та пошукати там який-небудь ресторанчик, що подає традиційні для святкової вечері страви. Як завжди, дістались найближчого автобусу (що ходив по спец-графіку святкового дня) і рушили у центр...

Wigilia. Зомбі-апокаліпсис

Кінцевою зупинкою нашого автобусу був східний залізничного вокзал. Діставшись туди, ми мали через вокзал пройти до зали торгового центру Galeria Krakowska, а звідти — до центральної площі Rynek Głowny, де ми очікували побачити, як веселі поляки у приступі святкової гостинності братаються з туристами усіх національностей і частують їх пєроґамі (це наші вареники) з кислою капустою.

Думки про смачні гарячі вареники спровокували виділення шлункового соку, що загострило почуття голоду, тому я запропонував навідатись у Burger King, що в торговому центрі, а з поляками йти брататись на повний шлунок. Бо натще серце брататись не так весело.

І тут нас неочікувано настиг перший удар: зайшовши до приміщення вокзалу ми побачили... зачинений макдональдс. Ви коли-небудь бачили зачинений макдональдс? Не зачинений на нічний час. А повністю зачинений, навіть вивіска не світиться. Це, мабуть, важко собі уявити, але я вам чесно кажу — вимкнена вивіска з буквою m на тлі чорних вікон за якими лише пустота назавжди міняє людину.

Удар був настільки сильним, що ми навіть не змогли осягнути масштаб катастрофи. Скажу чесно, я ще наївно сподівався спробувати бургерів із бургер-кінга (ніколи не куштував, а тепер вже не знаю, чи доведеться).

Але надія в нас не згасла. Ми мужньо пережили недобрі погляди охоронців, чорні вітрини, темні зали і вимкнені, затягнуті жовтими смужками, ескалатори. Пробиваючи собі шлях через смог, дощ і сильні шквали, ми вперто прямували до Старого Міста.

Wigilia. В логовищі зомбі

Старе Місто зустріло нас яскравими вивісками але пустими безлюдними вулицями. До цього часу я трохи оговтався і змобілізував усі наявні фізичні і розумові сили. Завдяки цьому в перші ж секунди помітив вивіску продуктового магазину Żabka. Яскравим світлом вітрин магазин зігрівав вулицю, здавалось, навіть смог і дощ відступають перед щільним потоком фотонів, що ллється з вікон, за якими гори різноманітних продуктів лежать на широких поличках.

Натхненний цим видовищем я кинувся до дверей! А, ні, це — вікно! Вхід там! Ні? Теж вікно!.. Як загнаний звір я метушився і кидався від однієї вітрини до іншої в пошуках ручки відкривання дверей, аж поки колега зі скорботою в голосі не мовив: «Тут немає ручки. У цьомі магазині — автоматичні двері. А значить, він теж зачинений».

Хто зна, що би я втіяв у цей момент, якби на допомогу, невідомо звідки, не прийшов брат-чєлавєк азіатської зовнішності. Побачивши мою агонію, цей сміливий хлопчина, ризикуючи навіть важко уявити чим, відділився від своєї групи, підбіг до мене і почав показувати кудись рукою, пояснюючи японо-корейсько-китайською англіською, що десь у тому напрямку є магазин. Він міг би пояснювати і китайською, і японською, і монгольською. Люди, що опинились у спільній біді, активізують третю сигнальну систему, де немає мовних бар’єрів, діалектів і акцентів, є лише співчуття і взаєморозуміння. Дякую, тобі, брате. Дожовуючи останню індюшачу сосиску, я думаю про тебе.

Щодуху ми кинулись у напрямку, вказаному незнайомцем. Живильною оазою у цих мертвих кам’яних джунглях виявився маленький магазинчик, де продавалось декілька видів м’ясних виробів, сирів, солодощів. Коли ми зайшли в середину, побачили чергу від прилавку до вхідних дверей — налякані, як і ми, туристи жадібно скуповували все, що поміщалось їм в рюкзаки. Були тут не тільки туристи, а й місцеві безхатьки, яких з-поміж достатку ковбас і сирів цікавили тільки алкогольні напої.

Після, здавалось, вічного стояння у черзі, ми скупили базовий набір виживання і вийшли з магазину. Нашими здобутками стали дві пачки сосисок, близько 200 гр молодої гауди, буханка хліба і шоколадка. На це можна жити щонайменше добу. Врятовані!

Ця маленька перемога додала нам впевненості, і широким кроком ми рушили у сторону головної площі аби побрататись, нарешті, із поляками і скуштувати вареників. Попереду — площа, позаду — магазин (більше відкритим ми його не бачили).

Далі буде...

Sunday, 26 October 2014

Релокейшн до Кракова. Інтернет



Con: наземний інтернет

Київський ринок інтернету, принаймні, з точки зору споживача, міг би бути взірцем «вільного ринку європейського зразка». В Кракові все зовсім інакше.
Послуги надаються двома-трьома провайдерами (я знаю двох, кажуть є ще якийсь). Покриття часто не пересікається, тобто вибирати провайдера не можна.

Щоб описати якість і ціни, наведу 2 факти
  1. Провайдер UPC (технологія DOCSIS). Пакет 120 Mb/s. Вартість 79 PLN.
  2. ping ya.ru
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=132 ttl=53 time=7179 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=133 ttl=53 time=9525 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=134 ttl=53 time=9475 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=135 ttl=53 time=8488 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=136 ttl=53 time=7490 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=137 ttl=53 time=6502 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=138 ttl=53 time=5516 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=139 ttl=53 time=4524 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=140 ttl=53 time=59.7 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=141 ttl=53 time=3667 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=142 ttl=53 time=2666 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=143 ttl=53 time=1680 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=144 ttl=53 time=696 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=145 ttl=53 time=23989 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=146 ttl=53 time=23261 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=147 ttl=53 time=22261 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=148 ttl=53 time=22829 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=149 ttl=53 time=22083 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=150 ttl=53 time=21089 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=152 ttl=53 time=19089 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=151 ttl=53 time=20089 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=153 ttl=53 time=18093 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=154 ttl=53 time=17094 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=155 ttl=53 time=16099 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=156 ttl=53 time=15099 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=157 ttl=53 time=55.6 ms
    64 bytes from www.yandex.ru (93.158.134.3): icmp_seq=158 ttl=53 time=447 ms
Як при пінгу у 20 секунд досягти максимальної теоретичної пропускної здатності у 120 Mb/s я не знаю. Зрозуміло, що такий пінг тримається не завжди, але ±1 раз на годину таке трапляється.

Щоб отримати ту ціну, яку я вказав, довелось підписати договір на 8 місяців, в іншому випадку ціна ще вища.

Pro: мобільний інтернет

З цим все дуже добре. 4G надають усі оператори. Швидкість далека від максимально можливої, але на 460p-720p відео на ютубі вистачає. За 10 PLN можна купити 1 GB інтернету і місяць, не обмежуючи себе, робити відео-дзвінки в Skype та Hangouts, користуватись пошуком і навігацією по місту і т.д.. В принципі, знаючи про якість наземного інтернету, можна було би за ті ж гроші купувати 8 GB мобільного трафіку і не мати проблем з договорами і пінгами.

На замітку: про піратство

Із розмов з місцевими зробив висновок, що тут піратять. Не афішують і не хваляться цим, як, іноді, у нас, але піратять. Про листи щастя від провайдерів не розпитував, але раз піратять, виходить, листів не отримують.

Так що треба відвойовувати у провайдера свої законні 120 Mb/s, запускаючи одночасне скачування декількох десятків фільмів :)

Tuesday, 7 October 2014

Релокейшн до Кракова. Pros & Cons

Підходить до завершення неповний четвертий день мого перебування у Кракові. Перше враження вже сформувалось.

У мене не було величезного ентузіазму з приводу цього переїзду, не було безпідставних очікувань. Усвідомлюючи це, тішив себе думкою, що таким чином убережусь від розчарувань. На жаль, уникнити розчарувань не вдалось. Якби я знав усе те, що збираюсь описати, я би, скорше за все, відмовився від переїзду.

Після експериментів з форматом вирішив оформити все у вигляді серії статей, де переваги і недоліки згруповані по тематиці. Цей пост буду оновлювати, додаючи посилання на нові записи.

  1. Екологія
  2. Інтернет
  3. Медицина

Релокейшн до Кракова. Екологія

Con: повітря

Перше враження від міста — запах продуктів горіння у повітрі. Помітив це не одразу, а вже після того як поселився в готель і вирішив оглянути балкон. Того ж вечора перевірив своє спостереження на numbeo.com (посилання веде до порівняння Кракова і Києва) — Краківське повітря виявилось чистішим за Київське лиш на один віртуальний бал (шкала 100-бальна). Ну заспокоїв себе тим, що не гірше ніж в Києві.

Перманентний сморід, однак, не давав спокою. Десь дихалось легше, десь важче. Але мінімум раз на день доводилось нагадувати собі про перевагу в один віртуальний бал.

Чому ж важко дихати?

Варто відмітити, що Краків входить в топ ${10%} найзабрудненіших міст Європи, в яких, в принципі, проводиться моніторинг (різні позиції по різним критеріям: від 8-ї до 145-ї). Не те, щоб це дуже шокувало, але хороша заявка на виключення зі списку кандидатів на релокейшн. Принаймні, для мене.

Існує сервіс, що дозволяє порівнювати об’єктивну якість повітря багатьох європейськіх міст за день. Краків там легко помітити по червоним квадратикам у деяких колонках.

Джерел забруднення є два

  1. Місто опалюється вугіллям
  2. Поляки дуже люблять свої автомобілі
Додати до цього той факт, що Краків знаходиться в низині, і не треба навіть автівок 80-го року випуску аби окутати місто духмяними хмарами газів на основі сірки та вуглецю.

Далі буде...