Мій друг — вегетаріанець.
Він не їсть м’яса. Йому не те, щоб не подобається його смак, тварин він не їсть із етичних причин.
Правда, іноді він дозволяє собі рибу. Дуже рідко, але дозволяє. Мотивує тим, що риба значно слабше розвинена інтелектуально. Їй не притаманна не те що рефлексія, а навіть самоусвідомлення. Таких можна іноді їсти. Для підтримання свого функціонування.
Серед моїх друзів немає великих політиків.
Хто б міг спитати якогось політика, чи мучить його совість?
Чи може боляче йому дивитись на батьків, що змушені ховати своїх дітей?
Чи — на дітей, яких так раптово і несподівано змусили жалкувати про кожне не задане питання своїм загиблим батькам?
Політику для свого функціонування, крім притаманних усім іншим людям потреб, необхідні й чисто політичні джерела енергії: політичні білки, політичні вуглеводи.
З вуглеводами проблем немає. Кожен політик має свою грядочку, де росте політична зелень. Поряд колосяться золоті політичні злаки, з яких умілі пекарі випікають рум’яні політично-хлібні батони. Іноді політик, для підтримання себе у формі, вживає рідкісні політичні горішки із самої Африки (дорогоцінні камені). А політик, що наполегливо працював усе життя може порадувати себе білим або червоним політичним вином (газ та нафта), що сотні тисяч років чекало у підземних погребах, поки його відкоркують.
А от з білками всякому політику тяжко, бо ж він, політик, — вегетаріанець. Так вже заведено. Така вже в політичному суспільстві етика і мораль.
Правда, іноді, нечасто, політик дозволяє собі політичне м’ясо.
Нарізане й відбите старанними політичними м’ясниками. Прокопчене димами від тисяч спалених автомобільних покришок. Засмажене у вогнях, що охоплюють міста і країни.
Чи мучить його совість? — Не більше, ніж звичайного вегетаріанця після шматка риби.
Чи засуджують його інші політики? — Не сильніше, ніж вегетаріанець буде засуджувати свого друга-м’ясоїда, обідаючи з ним за одним столом.
Він не їсть м’яса. Йому не те, щоб не подобається його смак, тварин він не їсть із етичних причин.
Правда, іноді він дозволяє собі рибу. Дуже рідко, але дозволяє. Мотивує тим, що риба значно слабше розвинена інтелектуально. Їй не притаманна не те що рефлексія, а навіть самоусвідомлення. Таких можна іноді їсти. Для підтримання свого функціонування.
Серед моїх друзів немає великих політиків.
Хто б міг спитати якогось політика, чи мучить його совість?
Чи може боляче йому дивитись на батьків, що змушені ховати своїх дітей?
Чи — на дітей, яких так раптово і несподівано змусили жалкувати про кожне не задане питання своїм загиблим батькам?
Політику для свого функціонування, крім притаманних усім іншим людям потреб, необхідні й чисто політичні джерела енергії: політичні білки, політичні вуглеводи.
З вуглеводами проблем немає. Кожен політик має свою грядочку, де росте політична зелень. Поряд колосяться золоті політичні злаки, з яких умілі пекарі випікають рум’яні політично-хлібні батони. Іноді політик, для підтримання себе у формі, вживає рідкісні політичні горішки із самої Африки (дорогоцінні камені). А політик, що наполегливо працював усе життя може порадувати себе білим або червоним політичним вином (газ та нафта), що сотні тисяч років чекало у підземних погребах, поки його відкоркують.
А от з білками всякому політику тяжко, бо ж він, політик, — вегетаріанець. Так вже заведено. Така вже в політичному суспільстві етика і мораль.
Правда, іноді, нечасто, політик дозволяє собі політичне м’ясо.
Нарізане й відбите старанними політичними м’ясниками. Прокопчене димами від тисяч спалених автомобільних покришок. Засмажене у вогнях, що охоплюють міста і країни.
Чи мучить його совість? — Не більше, ніж звичайного вегетаріанця після шматка риби.
Чи засуджують його інші політики? — Не сильніше, ніж вегетаріанець буде засуджувати свого друга-м’ясоїда, обідаючи з ним за одним столом.
